Індекс рубрикатора НБУВ: Р668.62с03

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р665.830.882-586

Рубрики:

Переломи нижньої щелепи

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Встановлено, що ступінь деформації альвеолярних відростків щелеп є пропорційно залежним від розмірів видалених кістозних утворів. Вперше вивчено динаміку деформацій альвеолярних відростків щелеп у віддалені післяопераційні терміни. Удосконалено відомий спосіб кістектомії шляхом формування в часі оперативного втручання комбінованого слизово-окісно-кісткового клаптя та застосовано його в хірургічному лікуванні хворих з кістозними утворами щелеп з метою профілактики деформації альвеолярних відростків. Вивчено ефективність удосконаленого способу оперативного втручання, наведено рекомендації до його застосування. Проведено клініко-рентгенологічну, морфометричну, ехоостеометричну оцінку запропонованого способу.

Проаналізовано фізично-механічні параметри поліетилену (ПЕ) та його композиції з гідроксиапатитом (ГА) "Кергап" з метою оцінки їх відповідності вимогам травматології щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД). Досліджено вплив розміру гранул мінерального наповнювача на фізично-механічні показники та рентгенологічну візуалізацію полімерної композиції. Проведено комплексну санітарно-хімічну та токсиколого-гігієнічну експертизи ПЕ як сировини та готових полімерних виробів. Вивчено можливості адаптації полімерних міні-пластин за умов складного анатомічного рельєфу лицевого скелета.

Переломы нижней челюсти наиболее распространенные в общей структуре челюстно-лицевого травматизма. Несмотря на все позитивные характеристики остеосинтеза, одной только надежной фиксации костных фрагментов недостаточно, крайне необходима также их интраоперационная анатомическая репозиция (ИАРФ) для обеспечения стабильности фрагментов в момент адаптации и фиксации мини-пластины. Рассмотрены существующие методы ИАРФ и представлен личный опыт осуществления этой манипуляции при проведении остеосинтеза нижней челюсти.

На підставі огляду фахової літератури проведено аналіз переваг та недоліків існуючих операційних доступів під час проведення остеосинтезу в ділянці кута нижньої щелепи. Наведено алгоритм застосування трансбукальної системи фіксації та узагальнено результати власного досвіду використання комбінованого черезщічно-внутрішньоротового доступу за умов операційного з'єднання кісткових фрагментів у вказаній анатомічній ділянці.

На основі аналізу спеціалізованої літератури і власного клінічного досвіду відзначено особливості етіопатогенезу, діагностики, клінічного перебігу і лікування вірусного гепатиту С. Наведено епідеміологічні показники захворювання, основні шляхи передачі інфекції за умов стоматологічного прийому. Обгрунтовано необхідність визнання вірусного гепатиту С професійною хворобою стоматологів, проведення масштабного скринінгу стоматологічного персоналу з метою раннього виявлення вірусоносіїв, підкреслено роль санітарно-гігієнічних заходів у профілактиці захворювання.

На підставі аналізу cпеціальної літератури та власного клінічного досвіду узагальнено сучасні тенденції хірургічного лікування переломів нижньої щелепи за умов скомпрометованої внаслідок присутності патологічних процесів (ретинованих зубів, радикулярних кіст, запальних ускладнень) якості та кількості кісткової тканини. Розглянуто варіанти фіксації кісткових фрагментів у різних клінічних ситуаціях, способи оптимізації остеогенезу під час проведення операції остеосинтезу.

Ангулярные переломы - наиболее распространенный вид повреждений нижней челюсти. Большинство таких травм усложняются наличием третьего моляра в щели перелома. Учитывая специфику строения зуба и большое количество его возможных положений, вопрос удаления или сохранения зуба остается актуальным. Выбор тактики удаления или сохранения третьего моляра, расположенного в щели ангулярного перелома нижней челюсти, индивидуален для каждого клинического случая и может быть решен только после анализа ряда факторов, в частности - положения зуба в челюсти, его формы, целостности, наличия околоверхушечной патологии и т.д.

На відміну від використання ксеногенного чи алогенного кістковопластичного матеріалу, дистракційний остеогенез передбачає використання при дистракції місцевої кістки, обсяг якої збільшується дистракційним апаратом після сегментарної остеотомії, що забезпечує значне переміщення кістки з мінімальними ускладненнями.

Проаналізовано дані літератури та результати використання компресійних гвинтів для фіксації кісткових уламків у фронтальному відділі нижньої щелепи. Обстежено та прооперовано 10 пацієнтів із травматичними ушкодженнями фронтального відділу нижньої щелепи, кісткові уламки яких фіксували компресійними гвинтами ("Synthes" та "Stryker", Швейцарія) за алгоритмом, рекомендованим Всесвітньою асоціацією черепно-щелепно-лицевого остеосинтезу (AO CMF). Операцію гвинтового остеосинтезу та розташування гвинтів планували з урахуванням наявних топографо-анатомічних умов на підставі аналізу ортопантомограм і тривимірних комп'ютерних реконструкцій ("PointNix", Корея) пацієнтів. В усіх 10 випадках результати лікування були задовільними. Забезпечення жорсткої фіксації уламків та їх компресії дозволило відмовитись від застосування додаткової міжщелепної іммобілізації та розширити показання до збереження зубів у щілині перелому. Компресійний гвинтовий остеосинтез є перспективним способом хірургічного з'єднання кісткових уламків, що характеризується малоінвазійністю, відносною простотою у застосуванні з мінімальною кількістю інструментарію, однак потребує глибокого знання топографо-анатомічних особливостей щелепно-лицевої ділянки для уникнення ушкоджень суміжних структур (коренів зубів, нижньощелепного каналу тощо) під час остеосинтезу.

Мета роботи - узагальнення власного досвіду застосування компресійних гвинтів за умов серединних переломів нижньої щелепи у поєднанні з переломами інших локалізацій. Обстежено та прооперовано 16 пацієнтів із травматичними двобічними пошкодженнями нижньої щелепи різної локалізації, фіксацію кісткових фрагментів у фронтальній ділянці яких здійснювали за допомогою компресійних гвинтів. Відповідно до рекомендацій Всесвітньої асоціації черепно-щелепно-лицевого остеосинтезу (AO CMF) протокол операції остеосинтезу у випадку подвійних переломів нижньої щелепи полягав у тому, що для перелому, локалізованого медіальніше (у даному випадку - симфіз, парасимфіз), застосовували "жорстку" фіксацію кісткових фрагментів (у даному випадку - з використанням двох компресійних гвинтів), а для перелому, що локалізувався дистальніше (кут, гілка, суглобовий відросток), - "напівжорстку" фіксацію з використанням, зазвичай, однієї титанової міні-пластини системи 2.0. Перебіг післяопераційного періоду у всіх хворих відбувався без суттєвих ускладнень. За бімануальної пальпації рухомості фрагментів у ділянці нижньощелепного симфізу/парасимфізу не спостерігали. Під час контролю оклюзії за допомогою оклюзійного паперу не виявили значного (більше, ніж 1 мм) порушення прикусу з боку пошкодження, як і суттєвих відхилень оклюзійних контактів між ураженою та контрлатеральною сторонами. Забезпечення міжфрагментарної компресії уможливило збереження усіх зубів у щілині перелому. В жодному з випадків не було констатовано таких ускладнень, як інфікування кісткової рани чи відсутність консолідації кісткових фрагментів. Висновки: остеосинтез із використанням компресійних гвинтів є перспективним та малоінвазійним способом хірургічного зієднання кісткових фрагментів. "Жорсткість" з'єднання кісткових фрагментів та їх компресія, яких досягають у разі застосування гвинтової фіксації, надають змогу відмовитись від залучення додаткової міжщелепної іммобілізації, розширити показання до залишення зубів у щілині перелому, що надзвичайно важливо в естетично значимих ділянках нижньої щелепи.

Рішення про видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін ретенованого зуба має грунтуватись на ретельній оцінці потенційних переваг і ризиків. Важливо правильно на підставі клінічних ознак та результатів рентгенологічних обстежень поставити діагноз, а відтак - прогнозувати ймовірність прорізування "зуба мудрості" або появу патологічних змін у ньому чи прилеглих тканинах. Мета роботи - визначити лікувальну тактику, план атипового видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін нижнього ретенованого третього моляра. Під час дослідження використано авторську таблицю і комп'ютерну програму Xray analyzer, і за цим індивідуальним алгоритмом надано хворому допомогу, систематизовано всі вагомі критерії, які давали б змогу рекомендувати пацієнтові зберегти зуб або сформулювати підстави для його видалення. Для з'ясування технічних особливостей операції атипового видалення безсимптомного та без особливих патологічних змін нижнього ретенованого третього моляра необхідну інформацію введено в програму Хray analyzer. Підсумкова оцінка складності операційного процесу визначена програмою як середньої складності, а прогнозований час операції - 16 - 30 хв. Після препарування кістки з вестибулярного боку ретенований зуб видалено без секціювання. Взявши до уваги рекомендації програми, вдалося запобігти внутрішньоопераційним ускладненням, а з метою збереження сусіднього другого нижнього моляра проведено кісткове заміщення та пластичне формування його дистального приясенного краю. Висновки: обрані критерії у створеній нами таблиці допомогли обгрунтувати в конкретному клінічному випадку правильну тактику стосовно безсимптомногота без особливих патологічних змін ретенованого нижнього третього моляра, а детальна діагностика та планування операції атипового видалення, забезпечені комп'ютерною програмою Xray analyzer, значно спростили операційний процес та зменшили кількість можливих інтра- і післяопераційних ускладнень

Міжщелепна фіксація - важлива й невід'ємна складова лікування хворих із травматичними пошкодженнями щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД), яка забезпечує оптимальний контакт оклюзійних поверхонь і може використовуватись як у варіанті самостійного консервативно-ортопедичного лікування, так і у вигляді обов'язкового супроводу хірургічної фіксації (остеосинтезу) кісткових фрагментів щелеп у разі їх травматичних пошкоджень. Вагомими недоліками існуючих методів міжщелепного шинування, зокрема, назубних дротяних шин, а також лігатурного зв'язування зубів є їх різко негативний вплив на тканини пародонта, низька гігієнічність, нерівномірність розподілу навантаження жувальних м'язів, біль під час проведення маніпуляції, психологічний дискомфорт пацієнта, що зумовлює потребу пошуку альтернативних методів міжщелепної фіксації. Мета роботи - здійснити ретроспективний аналіз літератури зі з'ясуванням історичних аспектів та узагальнити власний досвід застосування елементів незнімної ортодонтичної техніки (брекет-систем) для фіксації кісткових фрагментів за умов травматичних переломів нижньої щелепи (НЩ). Використано контент-аналіз, метод системного та порівняльного аналізу, бібліосемантичний метод вивчення актуальних наукових досліджень стосовно практики застосування елементів незнімної ортодонтичної техніки у травматології ЩЛД за останніх 30 років. Також від 2012 р. в клініці кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького в рандомізований спосіб обстежено 57 хворих (45 чоловіків, 12 жінок) віком від 18 до 45 років із травматичними переломами НЩ. Діагностику здійснювали на підставі клінічного та рентгенологічного (ортопантомографічного) обстеження. Бурхливий розвиток і впровадження у клінічну практику різноманітних ортодонтичних систем дали змогу екстраполювати показання до їх застосування з царини ортодонтії на інші стоматологічні медичні напрями, зокрема, у випадках травм ЩЛД. Оцінивши власні результати використання елементів незнімної ортодонтичної техніки у 22 пацієнтів із травматичними переломами НЩ, можемо стверджувати, що у всіх випадках вони були задовільні. Середній термін міжщелепної іммобілізації становив 19 +- 2 доби. В усіх пацієнтів на час зняття фіксувальних пристроїв клінічно та рентгенологічно спостерігались ознаки консолідації кісткових фрагментів. У жодного не порушено прикус. Висновки: міжщелепна іммобілізація за допомогою брекет-систем надає змогу в стислий термін відновити анатомічний і функціональний статус нижньої щелепи, а завдяки принципово іншому розташуванню фіксувальних елементів значно полегшує гігієнічний догляд за порожниною рота та майже не впливає на стан пародонта, не вимагає місцевого знечулення, не спричиняє больових відчуттів, дає змогу індивідуалізувати використання окремих груп зубів для рівномірного розподілу оклюзійного навантаження або навпаки - корекції оклюзійного співвідношення завдяки застосуванню спрямованої гумової тяги.

Значний відсоток внутрішньо- і післяопераційних ускладнень змусив шукати нові засади діагностики, вибору методики операції атипового видалення нижніх третіх молярів, прогнозування перебігу операції та післяопераційного періоду. Мета работи - на основі аналізу сучасних публікацій, присвячених проблемі діагностики та лікувальної тактики стосовно ретенованих нижніх третіх молярів, запропонувати авторську програму комп'ютерного моделювання різних видів ретенції та операції атипового видалення таких зубів. Беручи до уваги опубліковані раніше результати наукових досліджень і власний попередній багаторічний досвід проведення операції атипового видалення нижніх "зубів мудрості", ми ініціювали створення й впровадження у клінічну практику комп'ютерної програми "X-ray analyzer" для діаіностики ретенції нижніх третіх молярів, планування та проінозування перебігу операції їх видалення, аналізу ймовірних післяопераційних ускладнень тощо, на яку отримано патент України на корисну модель. Результати використання комп'ютерної програми для діагностики ретенції нижніх третіх молярів і планування операції їх атипового видалення, яка дає змогу полегшити передопераційну діагностику ретенованих третіх молярів, мінімізувати виникнення внутрішньо- і післяопераційних ускладнень, зокрема, болю, набряку та тризму, скоротити тривалість операції та реабілітаційного періоду є успішними. Окрім зручності у використанні в повсякденній практиці кваліфікованого хірурга-стоматолога, програма є цінним асистентом у роботі молодих фахівців, а також засобом для візуалізації навчального процесу студентів і лікарів-Інтернів. Висновки: планування операції атипового видалення нижніх третіх молярів вимагає врахування низки загальносоматичних і місцевих клінічних характеристик, вміння трактувати анатомічну будову досліджуваного зуба й прилеглих структур на рентгенографії та комп'ютерній томографії, прогнозування всіх можливих ускладнень для безпечного перебігу операції та уникнення важких ускладнень у післяопераційному періоді, володіння при цьому різноманітними хірургічними методиками.

Мета роботи - оцінка ефективності дентальної імплантації для заміщення малих дефектів зубних рядів у різних ділянках щелеп у підлітків. Установлено 21 одиночний імплантат, пацієнтам обох гендерних груп різного хронологічного віку (13і16 років). Двохетапні дентальні імплантати встановлені для заміщення відсутніх різців на верхній щелепі та перших молярів на нижній щелепі. Моніторинг проводився впродовж 2,5 - 3-х років. Клінічна та рентгенологічна оцінка показала ефективність запропонованого методу ортопедичного лікування малих включених дефектів зубних рядів у зростаючих пацієнтів. Усі встановлені імплантати були добре остеоінтегровані, установлені коронки - в оклюзії, у деяких випадках виявлено мінімальну інфраоклюзію менше 0,5 мм. Усі пацієнти відмічають добрий естетичний та функціональний ефект. Деякі проблеми спостерігаються з помірною запальною реакцією навколо імплантатних тканин і редукцією маргінальної кістки в ділянці імплантації. Виявлено, що чим менша відстань між імплантатом і сусідніми зубами, тим більший рівень втрати кісткової тканини навколо імплантата. Висновки: ортопедична реабілітація з використанням дентальних імплантатів є прийнятним методом заміщення відсутніх зубів у підлітковому віці, проте вимагає подальшого детального вивчення індивідуальних особливостей пацієнта.

Дистальні відділи верхньої щелепи традиційно вважаються несприятливими для проведення дентальної імплантації, що повіязано, насамперед, з неадекватною кількістю та якістю кісткової тканини, топографічною близькістю верхньощелепного синуса тощо. На етапі передімплантаційної підготовки у вказаній ділянці, як правило, використовуються додаткові хірургічні процедури, спрямовані на збільшення об'єму кісткової тканини, що призводить до збільшення вартості та часу протетичної реабілітації пацієнта. З історії відомо, що для досягнення необхідного об'єму кісткової тканини в дистальних відділах верхньої щелепи була запропонована ціла низка хірургічних втручань, включаючи часткову або повну остеотомію верхньої щелепи, кісткову трансплантацію тощо, з яких найбільшої популярності набули операції "відкритого" та "закритого" синус-ліфту. З часу, коли J. F. Tulasne у 1985 році описав оригінальну техніку встановлення горбово-крилоподібних імплантатів, використання потужних кортикальних ділянок крилоподібного відростка стало предметом практичної цікавості для багатьох фахівців імплантологічного профілю й особливо тих, хто працює в царині кортикальної імплантації. Відображені результати власного досвіду використання горбово-крилоподібних імплантатів у 12-ти пацієнтів, коротко описана техніка їх встановлення та наведені клінічні приклади.

Переломи лобового синуса, які виникають у 5,0 - 15,0 % випадків усіх травматичних пошкоджень кісток лицевого скелета, можуть варіювати від ізольованих переломів передньої стінки до множинних поєднаних пошкоджень синуса, очних ямок, основи черепа та внутрішньочерепного вмісту. Мета роботи - узагальнення літературної інформації та власного досвіду хірургічного лікування пацієнтів із травматичними переломами лобового синуса. Здійнено аналіз фахових літературних повідомлень та історій хвороб 18 пацієнтів (17 чоловіків та 1 жінки віком 18 - 45 років) з переломами лобового синуса, які перебували на лікуванні у відділеннях щелепно-лицевої хірургії, нейрохірургії та оторинолярингології Львівської обласної клінічної лікарні та Львівської міської лікарні швидкої медичної допомоги впродовж 2005 - 2011 рр. Незалежно від важкості травми, усі переломи вимагають ретельної діагностики, яка грунтується, переважно, на результатах тривимірної комп'ютерної томографії та ендоскопічної ревізії порожнини синуса, що дає змогу обрати алгоритм адекватної лікувальної тактики та мінімізувати виникнення загрозливих ускладнень. Висновки: запропоновані представниками Всесвітньої асоціації черепно-щелепно-лицевого остеосинтезу (AO CMF) науково обгрунтовані та клінічно апробовані алгоритми діагностики та лікування переломів лобового синуса дозволяють надавати кваліфіковану медичну допомогу пацієнтам за умов будь-якої локалізації та комбінації травматичного пошкодження.

Вертикальну диспропорцію середньої третини обличчя традиційно усувають хірургічним методом, здійснюючи горизонтальну остеотомію верхньої щелепи за Р. Ле Фор 1 із видаленням проміжного фрагмента певної висоти. Це лікування досі застосовувалося для людей будь-якого віку. Відтоді як технологія Стратегічної імплантації стала доступною, хворі дорослого й літнього віку зі скомпрометованим стоматологічним статусом отримали швидшу та безпечнішу альтернативу ортогнатичним втручанням. Мета роботи - продемонструвати на прикладі двох клінічних випадків ефективність диференційованого (залежно від віку й стоматологічного статусу) лікування вертикальної диспропорції середньої третини обличчя методами ортогнатичної хірургії та з використанням технології Стратегічної імплантації. Дослідження складалося з опису двох випадків комплексної реабілітації пацієнтів із вертикальною диспропорцією середньої третини обличчя (в одному випадку за допомогою ортогнатичної хірургії (пацієнтка С., 16 років), у другому - технології Стратегічної імплантації (пацієнт Г., 47 років)). Алгоритм діагностично-лікувальної програми обирали диференційовано з урахуванням віку, стану зубів та пародонту. Критеріями оцінювання, що їх брали до уваги після проведення обох методик операційних втручань, були візуальні ознаки результатів корекції диспропорції середньої третини обличчя і нижньощелепної недостатності, зокрема, видимість зубів і ясен у спокої та під час усмішки, хронометраж загального періоду реабілітації хворих і часу, проведеного у стоматологічному кріслі, тривалість больових відчуттів. Висновки: і ортогнатична хірургія, і технологія Стратегічної імплантації є універсальним втручанням, рекомендованим для корекції вертикального верхньощелепного надлишку, але запорукою успіху їх застосування є диференційований підхід з урахуванням, насамперед віку і стоматологічного статусу хворих. У осіб молодого віку зі здоровим станом зубів та пародонту перевагу слід надавати методу ортогнатичної хірургії, незважаючи на тривале лікування загалом та інвазивність операційного втручання per se. Натомість у хворих старших вікових групи зі скомпрометованим стоматологічним статусом екстракційне лікування в поєднанні з раннім переходом на технологію Стратегічної імплантації є хірургічним втручанням значно меншого обсягу та мінімізованої інвазивності, з коротшим часом виконання операції та часом, необхідним для завершення лікування, а також із чудовими функціональними та естетичними результатами.